Замкова гора — останець (залишок) правого високого берега долини Дніпра площею 450 на 210 метрів, найвищий пункт якого підноситься на 80 метрів над рівнем ріки...

Завдяки своїм стрімким, майже прямовисним схилам, вона була важкодоступним природним укріпленням, зручним і безпечним для проживання людей. Саме цим, слід вважати, й можна пояснити те, що Замкова гора є однією з найдавніших заселених частин території міста.

 

Мабуть, не знайдеться в Києві куточка, який був би так тісно пов'язаний з його історичним минулим, як Замкова гора над Подолом. Про це переконливо свідчать результати археологічних досліджень. Ними встановлено, що потужність культурного шару — шару землі із залишками життя і діяльності людей на окремих ділянках досягає 4,8 метра. Він містить численні речові матеріали різних історичних періодів.
 
Перші сліди заселення Замкової гори відносяться до кінця III тисячоліття до н. е. і належать одній з груп давніх землеробсько-скотарських племен території України, широко відомих в науці під назвою трипільських (назва походить від вперше досліджених пам'яток такого типу на південь від Києва, поблизу с. Трипілля Обухівського району). У II тисячолітті до н. е. на горі знаходилося поселення одного із скотарських племен, що населяли широку долину Дніпра та його прибережні райони.

В середині І тисячоліття до н. е. гору заселяли носії однієї з місцевих культур ранньозалізного віку (V-III ст. до н. е.), відомої під назвою підгірцівської (від с. Підгірці Обухівського району). Окремі дослідники розглядають населення цієї культури як одну з складових частин історичних стародавніх східних слов'ян рубежу нової ери. До IV—III століть до н. е. відноситься знахідка еліністичного світильника, що потрапив сюди через обмін.
 
Важливою сторінкою історії Замкової гори, а разом з нею і всієї території Києва, було існування на ній в II столітті до н. е.- II столітті н. е. поселення історичних стародавніх східних слов'ян, відомих як носії так званої зарубинецької культури (від могильника в кол. с. Зарубинці Переяслав-Хмельницького району Київської області). Свідченням цього є знахідки в культурному шарі Замкової гори значної кількості місцевого і привізного глиняного посуду, виробів з бронзи — фібули-застібки та двох античних монет (II століття до н. е. і І століття н. е.).
 
Заселення Замкової гори в наступний період засвідчено окремими знахідками уламків глиняного посуду і пряслиць, що належать до пам'яток пізньозарубинецької культури III —IV століть, та кількома уламками глиняного посуду і бронзової фібули так званої черняхівської культури (від с. Черняхів Кагарлицького району). Невелика кількість уламків глиняного посуду так званого корчацького типу (від с. Корчак на Житомирщині), амфорки VI—VII століть і розрізнені випадкові знахідки трьох монет візантійських імператорів Анастасія І (498— 517 рр.) і Юстиніана (527— .565 рр.) засвідчують заселення Замкової гори в наступний час.

 

У другій половині І тисячоліття н. е. Київ став центром полянського об'єднання Середнього Придніпров'я. Відомий літописний запис, на жаль, вміщений в його недатованій частині, розповідає про трьох братів — Кия, Щека і Хорива, їх сестру Либідь та заснування ними міста, названого за іменем старшого з братів — Києвом.
 
Топографічне розташування літописних гір в Києві не відповідає їх послідовному переліку в літописній розповіді і це викликає суперечливі погляди дослідників. Одні з них вважали, що Хорив жив на Замковій горі (народна пам'ять зберегла назву вулиці — Хореза, що починається від підніжжя гори), інші ж заперечували це, оскільки Щекавиця лежить північніше Замкової гори, і навіть вважали, що місцем перебування Хорива був Вишгород. Відповідно до одного з тлумачень літописної розповіді про заснування Києва висловлювалась думка, що горою Хорива була так звана «Лиса гора» над Подолом. Деякі дослідники вважали, що саме Замкова гора була місцем початкового перебування Кия і лише згодом було споруджено «градок» на сусідній Старокиївській горі.
 
Напередодні утворення давньоруської держави на Замковій горі існувало одне із значних поселень східних слов'ян, яке поряд з іншими стало складовою частиною стародавнього Києва.
 
Відомі на ній і різні речові знахідки IX—X століть — гончарський глиняний посуд, арабські монети-диргеми, ливарська формочка для виготовлення підвісок у вигляді таких монет, монети середньовічного Херсонеса.
 
В епоху Київської Русі, коли державно-політичне життя Києва зосередилось на Старокиївській горі, Замкова гора стає міським посадом, значним осередком основних галузей ремісничого виробництва — гончарного і склоробного, обробки заліза та бронзи, косторізного і ювелірного.
 
Монголо-татарська навала 1240 року привела до зруйнування Києва і особливо Старокиївської гори. В зв'язку з цим життя міста з часом перемістилось на Замкову гору. Вже в Х-ІУ столітті тут був збудований замок, що й дав назву — Замкової. В XV— XVII століттях на Замковій горі розташувався адміністративний центр Києва, перебували воєводи. Він неодноразово зазнавав руйнувань та пожеж і знову відбудовувався.
 
З документів середини XVI століття відомо, що замок, як і будівлі в ньому, був дерев'яним. Його оточували оборонні стіни з 15 вежами, існувало дві в'їзні брами. Тут знаходились будинки воєводи, житла урядовців, порохові комори. В документі середини XVI століття згадується ім'я будівничого Івана Служки. Зберігся малюнок Замкової гори із замком середини XVII століття, виконаний голландським художником — мандрівником В. Вестерфельдом, який 1651 раку відвідав Київ. П. Юрченком здійснена реконструкція палацу XVII століття, в якому жив воєвода (від прізвища воєводи А. Кисіля гора дістала назву Кисілівки). Під час розкопок тут знаходили залишки дерев'яних споруд, різноманітні знаряддя праці, побутові вироби та прикраси XIV—XVII століть.
 
Замкова гора — своєрідний літопис історії Києва. Вона гідна відзначення відповідним пам'ятним знаком.