Вівторок, 23.04.2024, 23:32

Чувак.at.ua

Логін:
Пароль:
Категорії розділу
Цікавий світ [101]
Література [127]
Чудеса України [26]
100 чудес України
Статистика

Бібліотека усього цікавого

Головна » Статті » Цікавий світ

Галицький синопсис (ч. 2 з 2)
Продовження. Початок отуточки.
 
  30. Батьківщина для галичанина найчастіше обмежується його подвір'ям. Усе решта - то чужа землиця, яку можна сплюндрувати або загарбати. І лише в хвилини справжньої небезпеки для України галичани об'єднуються і йдуть походом на Варшаву чи Москву або гуртом емігрують до Канади.

 

  31. Галичанин дуже любить, щоб його особиста власність відрізнялася від інших. Через це галицькими містечками частенько дибають схожі на інвалідів кури, гуси, корови і коні, поцяцьковані йодом і зеленкою, наче вони щойно втекли з районного шпиталю.

 

  32. Одяг галичанин обов'язково купує на виріст. Навіть якщо йому 87 років і він давно вже оглух, а бачить ще гірше. Взуття купується також на 2-3 розміри більше - а раптом нога розтопчеться! Щоб зручно носити завеликі мешти, галичанин напихає в шпіци 3-4 зіжмакані районні газети. Якщо ж йому ласкава доля підкине задешево пару замалу, то відбудеться цікавий ритуал розношування: спочатку мешти залишають на день у повній ванні гарячої води; потім галичанин надягає товсті вовняні шкарпетки, а вже на них - мокрісінькі мешти. І ходить в них дві доби без перерви на сон. Аж тоді вони готові до вживання за призначенням.

 

  33. З невідомих причин чужі діти для автохтонного галичанина чомусь завжди ліпші, ніж власні. Свої - це на віки вічні "матолки", "штурпаки" і "тумани вісімнайцяті". У зв'язку з цим кожному галичанину потім усеньке життя доводиться докладати неймовірних зусиль, щоб довести протилежне і собі. і людям, і батькам, які до самої смерті не віритимуть в успіх власних чад. У такий спосіб змалечку галичанинові прищеплюється стійкий ген упертості наполегливості та меншовартості. Мабуть тому найбільш продуктивними галичани стають у період утисків, наруги та плюндрувань з боку зайд. У мирний час благоденствія галичанин зазвичай безпечний і байдужий.

 

  34. Давно час в галицькій столиці - у Львові - встановити пам'ятник шкварці. Сей правічний продукт для кожного правовірного галичанина є джерелом життя та символом добробуту. Шкварок галичанин споживає стільки, що пересічний європеєць від таких канцерогенних і ракотворчих доз давно б годував хробаків на Пер-Лашез або на острові святої Єлени. Здається, лише до чаю і пампушків з повидлом галичанин не додає шкварок. Усі решта страви багатющої галицької кухні населяються животворними шкварками. І в горі, і в печалі, і особливо в радості поруч із галичанином крокує його життям рожева, хрумка, чималенька шкварочка.

 

  35. Готуючись до візиту в гості, на весілля чи уродини, галичанин завжди немилосердно нервується і кривиться. Причина криється в необхідності дарувати презенти або подарунки (це для східняків). Ні, галичанину рука б всохла і язик відпав, якби він відмовився від чийогось подаруночка. Навіть копійчаного. Але дарувати комусь... Щоб запобігти цьому, галичанин від самого ранку аж до умовленого часу візиту перевертає вверх ногами помешкання своє, тещі та братів, щоб розжитися якимсь непотребом. Це може бути непрочитана книжка про життя аборигенів з острова Сахалін, зацвілий рушник з вишитим портретом Івана Мічуріна або дерев'яний беркут без одного крила. Подарунок ретельно вимивається, обтраскується дезодорантом "Ласковый май" і акуратно обгортається целофаном з уживаного букета квітів. При врученні галичанин набирає урочистого вигляду, випинає груди з вишитою краваткою і півгодини розхвалює принади та переваги власного підношення. А вже вдома мало не до самого ранку побивається за втраченою річчю.

 

  36. Галичанин є вкрай сентиментальною людиною. Якщо, звісно, справа не йде про гроші або нерухомість. Його розчуленню немає меж, коли первісток або первісточка вперше скажуть: "Слава Україні!" або "Дупа!". Однак ця сентиментальність одразу ж зникає, коли мова заходить про гроші. Одне з гасел галицького бізнесу твердить: "Базар - то така зараза, так втєгнешсі, що рідну мамцю на продаж винесеш і не замітиш!" Під час торгу галичанин дріб'язковий та обережний. Якщо вам зустрінеться наш земляк, який сипле грошима і хвалиться заробками, - тікайте від нього якнайдалі. Очевидно, це ідіот або важкохвора людина, яка втратила своє галицьке коріння.

 

  37. Дуже дивно, але галичанин ніколи не буде вдячний якому-небудь добродію при його житті. Навіть якщо той врятував йому майно від пожежі або пограбування. Зате після, смерті галичани передають з покоління в покоління легенди про померлого. бо їм вдалося його пережити. Кожна розмова про світлу пам'ять небіжчика розпочинається приблизно такими словами: "Стефцю, а пам'ятаєте Івана Папроцького, що лежить на Личаківскім цвинтарі, на шестим полі, другий ряд від доктора Штопка, що наклав на себе руки через Маріку Форнарову? Він робив фризієром на рогачці. То його Зеня згулялася, як остатня курва! День і ніч без встиду спит з хлопами на чужих квартирах!" Але історичних особистостей галичанин має за героїв і членів своєї сім'ї. Данила Галицького він обов'язково оголошує почесним громадянином Львова з правом безкоштовного проїзду в громадському транспорті за те, що той заснував йому Львів, його сина Лева - почесним мером, бо галицька столиця носить його їм'я, а іменем Джорджа Вашингтона названо вулицю, бо він заснував США, щоби галичани мали куди емігрувати.

 

  38. Серед галичан дуже рідко зустрічаються фанатики, бо фанатизм передбачає відмову його носія від якихось забаганок. А галичанин, як усім відомо, відмовити собі ні в чому не може. Коли ж вам пощастить зустріти серед галичан фанатика, тікайте світ за очі або хоча б перейдіть на інший бік вулиці! Найперше при зустрічі він відкрутить вам ґудзика. Та найгірше - за п'ять хвилин він переконає вас у будь-чому. Ви станете палким прихильником його поглядів, готовим віддати власне життя за обіцянку домовитися зі святим Петром про дострокову перепустку вашої грішної душі в рай. Це коли ви не галичанин.

 

  39. Жінку галичанин трактує, цілком поділяючи погляди німецьких бюргерів: кухня, діти, церква (три німецьких "К"), але завжди додаючи від себе четверте "К" - курва. Галичанин переконаний, що порядної, незрадливої жінки у природі немає, "бо така вже їх куревська порода". Зате галичанка трактує автохтонного галичанина на три українських "X": халамидник, худоба і хлоп до дупи. Це не заважає їй бути ретельною господинею і доброю матір'ю своїм і сусідським дітям.

 

  40. Галичанин засадничо істота демократична. Дуже любить брати участь у виборах, референдумах і опитуванні. Кожної передвиборної кампанії наш земляк безвилазно сидить перед телевізором і кляне "комуняків, злодіїв, застарий парлямент і сусіда Федя, що зареєструвавсі кандидатом, а на подвірку в него кури з голоду пухнут". Відразу після виборів пересічний галичанин дістає повну амнезію і не пам'ятає, за кого він голосував і кого обрали. Аж до нових виборів. Подібна ситуація й з мітингами. Лише в тлумі людей з прапорами і гаслами галичанин почувається народом, а часом і спільнотою. Особливо, коли стоїть у першому ряду перед трибуною і бачить вождів в обличчя.

 

  41. Якщо, не перебуваючи в Галичині, вам видасться, що тут мешкають самі тупоголові, - не беріть собі це близько до серця, бо то є неправда. Просто правдивий галичанин перед незнайомою людиною полюбляє прикидатись глупішим, ніж він є насправді. Вчені стверджують, що власне ця обставина дозволила вижити цьому колоритному етносу за часів монголо-татарської навали, австро-угорського гніту та панської Польщі. Тож не дивуйтеся. коли на ваше звичайнісіньке запитання "Як ви ставитесь до голови обласної адміністрації?" галичанин тричі перепитає, про що ви питаєте, потім довго робитиме міну роденівського "Мислителя", а тоді врешті-решт запитає: "На якої холєри то вам треба?" - і спокійнісінько переведе розмову на минулорічну погоду і передбачуваний врожай шпарагівки в сусіда. А коли ви таки притиснете його до стіни, він замахає руками, скорчить жалісливе лице і скаже: "Та що ви, пане! Де ж ми то знати можемо? Я матури не кінчав, по університетах не вчивсі, бо зі школи мене вигнали за націоналізм! А теперка маю таку зарплату, що навіть і не знаю, за що я так страждав за комуністів..."

 

  42. Зазвичай до шлюбу саме галичанка тягне галичанина, а не навпаки. Вроджений індивідуалізм автохтонного уродженця Бучача, Бережан чи Рогатина не дозволяє йому добровільно позбутися ілюзорної свободи й одягти золочені кайданки шлюбу. Тож галичанки у матримоніальних справах значно звивніші за своїх антистатевих ровесників. Ще змалечку мама вбиває в русяву дівочу голівку: "Памнятай, донцю, що хлопа треба виховувати від самого початку і до самої смерти, царство йому небесне, бодай би по вас янголи не співали! Коли ж його запопаднеш - тримай, бо то така худобина, що тілько сі відвернеш, а воно вже вислизло!" Між галицькими паннами передається з покоління в покоління рукописний "Запитальник", докладно вивчивши який, панночка вже готова до пуску в бурхливе шлюбне плавання. Ось лише вибрані запитання з цього керівництва до дівочої дії.

 

* Хто він за фахом? (Вдалий шлюб: із міліціонером, податківцем; бізнесменом, різником, адвокатом, гінекологом, стоматологом і "дальнобойщиком" Петром, аптекарем, газотрейдером і нафтовим магнатом. Невдалий шлюб: з аспірантом, провідником потяга Львів - Черкаси, автослюсарем ЛАЗу, двірником і взагалі з пролетарем у третьому коліні).

 

* Чи не заскоро сходжує ходаки?

 

* Чи має родину в Канаді й чи заможну?

 

* Чи не має легкої інвалідності по-жіночому, бо за то можна гроші дістати.

 

* Чи не хропить уночі й не пукає за столом?

 

* Чи має золоті зуби?

 

* Чи не сюсяє під ковдрою?

 

* Чи живі його батьки?

 

* Чи вміє читати?

 

* Вішає "духмяні" шкарпетки на спинці крісла чи залишає в мештах?

 

* Який його сексуальний стаж і чи першою у нього не була часом Марина Сліпак з Клепарівської вулиці, яка зробила мужчинами половину повноцінних львів'ян? Збадавши претендента на дівоче серденько за цим "Запитальником", майбутня наречена може на 1000 відсотків довідатися, підходить їй такий кавалер чи ні.

 

  43. Господарність галичан, їх заповзятливість в облаштуванні сімейного вогнища та в садово-городніх справах не мають меж. Порядний галичанин засаджує городиною кожен клаптик власної землі. І ніяких квітів! На галицькому обійсті має право рости тільки картопля, помідори або огірки з польського насіння. Для нашого земляка заповітною мрією є можливість збирати з власної землиці два врожаї. Щоб наблизити сю заповітну мрію, ранньою весною, як тільки зійде сніг, ґазди поливають грунт окропом, закривають його різноманітними плівками, слоїчками, парниками різної конфігурації. Врожаю це не додає, зате виповнює втіхою.

 

  44. Якщо галичанин допадається до якоїсь пристрасті, то вже ні стриму, ні вороття назад немає. Предметом захоплення можуть бути: горілка, куревство, колекціонування грошей у грубих купюрах та старих телевізорів. Від цієї напасті галичанин виліковується лише на цвинтарі.

 

  45. Галичанин має звичку доводити розпочату справу до логічного кінця. Навіть якщо вона цілком програшна. Відома історія про двох фацетів, що їхали в трамваї.

 

 - Іване, ти ножовку взєв? - каже один.

 

  - І молоток.

 

  - Слухай, а як тота граната взірвесі?

 

  - То ніц, Мільку, я не їдну маю!..

 

  46. За правічною традицією, яку започаткував ще князь Святополк Окаянний, по кожному обіді глава сім'ї доїдає за дітьми все, що зостанеться на їхніх тарілках, натираючи посуд шкоринкою хліба, яку не догризла дружина. Однак посмакувати в такий спосіб галичанину вдається рідко: діти (за походженням галичани) завжди вилизують начиння до глянцу. Через що на галицьких кухнях немає помиїв, й місцеві свині змушені ласувати краденими з колгоспного поля буряками і лушпинням бульби. З цієї ж причини галичанин радше безвилазно просидить два дні в туалеті, ніж дасть пропасти скислому борщу чи "вистреленій" банці з кабачковою ікрою. Не гребує наш земляк і протермінованими ліками. Він радо їх вжиє, оскільки за них вже заплачено. Крім того, ану ж вони на щось та поможуть?

 

  47. Відомо, що галичанина краще не нервувати, бо коли він впадає в нерви, то жодна сила не може його спинити. Відомий випадок, що трапився в селі Великий Луків. Мала Настуня дуже хотіла, щоб їй прокололи вушка на кульчики. Два місяці тільки про це в хаті й розмов було. А коли тато Гриць прийшли додому другий тиждень п'яні як чіп, вона необачно попросила: "Татку, ти коли мені вушка проколеш?" То він три години ганяв за дитиною селом з молотком і цвяхами, кричучи: "Я ті зара проколю! Я ті до кості проколю і шруби вкручу! Ти мене до могили допровадиш своїми кульчиками, мавпо невмивана!" Ледве злапали чоловіка дорогою на Львів, а малу Настуню зі смереки знімали районні пожежники.

 

  48. Галицькі діти змалечку метикуваті й пискаті (вміють дати відсіч незнайомій людині, без зброї). Якось у тролейбусі незнайома жінка випитує маленьку дівчинку, що сидить у мамці на руках.

 

  - А якого кольору в тебе шалик?

 

  - Целвоний.

 

  - А светрик?

 

  - Зовтий.

 

  - А це що за колір?

 

  - Зелений.

 

  - А де ти живеш?

 

  - У Львові.

 

  - А як називаєшся?

 

  - Галя Поповиц, а ти стала дупа!

 

  49. Що другий галичанин є ворожбитом, екстрасенсом і цілителем. Про це відомо з давніх-давен. При такій кількості езотериків на душу населення практично кожен член галицького суспільства знає свою долю від народження аж до самої смерті. Однак галичанину цих знань завжди бракує і він прагне додаткових роз'яснень своєї неприкаяної долі. Через це на наших теренах процвітає екстрасенсорний бізнес. Тисячі людей заряджають воду в слоїчках, майонезних баночках і каністрах з-під бензину, десятки тисяч прикладають "заряджені" відбитки газет до ймовірно хворих місць, мільйони керуються порадами ворожок, вірять у гороскопи і ворожать на кавовій гущі. Та це не заважає галичанам нікому не вірити і не перейматися стихійними лихами, владою та гемороєм. Бо від самого народження правдивий галичанин покладається лише на власні сили, що робить його практично невразливим до ударів долі. Коли ж приходить біда, він лиш розводить руками:: "Так мало бути! Але в Петра через три хати ше гірше!" І на душі йому світлішає, а горілка солодшає...

 

  50. Як людина, щедро наділена гумором і здоровим глуздом, галичанин частенько вдається до операцій, що за інших умов та при інших людях просто неможливі. У Львові колись мешкав пан Хомик. Непоказний чоловічок, але з багатою біографією. Народившись за небіжки Австрії, пан Хомик спромігся двічі продати свій труп анатомічному закладові Медичної академії. Полякам він лиш раз зумів продати свої тлінні останки. За совєтів пан Хомик мало задурно не позбувся власного тіла, коли його під конвоєм вивозили на Колиму, бо був сином священика. Повернувшись, він не полишив спроб всучити своє сухеньке тільце якійсь лабораторії хімічної зброї чи Інституту паразитів і бактеріології. Та намарно. І лише за незалежної України пан Хомик дістав сатисфакцію, в заповіті він записав: "Дарую своє тіло разом із нутрощами рідній Україні, і най робит з ним, що хоче, на свої потреби. Альо Хомик". Цей вчинок гідно оцінили сучасники: Хомика з почестями поховано на Янівському цвинтарі, у Львові, під плитою з написом: "Тут спочиває Альо Хомик. Нескорений патріот і людина".
 
Категорія: Цікавий світ | Додав: chuvak (31.07.2008) | Автор: Богдан Волошин
Переглядів: 1978 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]