Поділюся новиною.
Знаю я, то знай і ти:
Нам в Ізраїлі друкують
Українські паспорти.
Акуратненькі, синенькі,
Як картиночка, гарненькі,
Але як їх не крути,
Хоч рентгеном просвіти,
А графи "національність"
Там не зможемо знайти.
Будеш, паспорт той вертіти,
Повертати сяк і так, -
І не зможеш зрозуміти,
Хто ти - турок чи козак,
Чи приблудний чужоземець,
Чи безбатченко-нацмен,
Чи затурканий туземець,
Чи якийсь абориген,
Чи безрідний неборака,
Чи безпам'ятний Хома,
У якого ані роду,
Ані племені нема.
Ти тепер свій рід і плем'я
Як захочеш, так назвеш
По селу чи по району,
Ле родився чи живеш.
Як зі Шполи, ти - шполяк,
З Шепетівки - шепетяк,
Із Бердичева - бердяк,
Із Аонбасу - донбасяк...
А поїдеш, в інший край,
Кого хочеш представляй:
Ти в Парижі - парижак,
А у Осло - ти осляк,
У Торонто - торонтюк,
У Гавані - гаванюк.
Облюбовуй ту земельку,
Ае набити легше пельку.
Як нажерся, заявляй:
- Ось мій другий рідний край!
Ти ж, земляче-українцю,
Сам у себе запитай:
А чому це так старанно
Чистять наші паспорти?
Не подумай, що без плану,
Без лукавої мети.
Пропаде графа єдина,
Втратиш образ Божий свій,
То не знайдеш України
І на карті світовій.