Скільки вклали наші люди
Розуму і праці,
Щоб співати й виступати
В гарному палаці!
Він красується, як лялька,
В сяйві, у промінні.
Сцени кращої немає
В нашій Україні.
Та не часто українці
Виступають з неї, -
Лиш тоді, коли справляють
Круглі ювілеї.
Захопили нашу гордість
І окупували
Борьки, Ліми, Мішки, Фіми
Та Філіпи й Алли.
Як трапляються в Росії
Перебої-збої,
Тут нема від них рятунку
І нема відбою.
Пруть нахрапом в "Україну"
Через перелази.
У Кобзона ювілеї
На сезон три рази.
Він з естрадою, сердешний,
Десять раз прощався
Та оклигував і знову
В Києві являвся.
...Пантрувала кожні двері
Пильна охорона.
У палаці "Україна"
Йшов концерт Кобзона.
Він оспівував Росію,
Матушку рідненьку,
Від якої відірвали
Україну-неньку.
Аж стогнали від Кобзона
Мерседесні дами
Зі своїми тіньовими
Жирними котами.
Не могли ні в залі бути,
Ні аплодувати
Тільки ті, що місяцями
Стогнуть без зарплати.
Так зате, з газет відомо,
Привітав героя
Президент наш український,
Як то кажуть, стоя...
Було колись в Україні:
Кобзарі співали,
А гетьмани вклонялися
І шапки знімали.
Час минає і міняє
Звичаї й закони.
Колись кобзи подобались,
А тепер - Кобзони.