Що є краще в цілім світі
Як жінки співучі,
Що одержали від Бога
Голоси блискучі!
Але скільки ж треба вчитись
Та трудитись треба,
Щоб засяяв діамантом
Той дарунок неба,
Щоб лунало, щоб звучало
Чисто й бездоганно
Те контральто чи сопрано,
Чи меццосопрано!
Як виходила на сцену
Молода майстриня,
То здавалося: спустилась
Із небес богиня.
Личко гарне, ручки білі,
Очі - як зірниці,
І постава гордовита,
Наче у цариці.
Сукня бісером спливає
Майже до підлоги,
Бо вважалось непристойним
Виставляти ноги...

Все міняється на світі,
Час минає швидко.
Справжні, істинні артисти
Виступають зрідка.
Не для них тепер концерти,
Не для них програми.
Все захоплено прудкими,
Спритними зірками.
Ті, що грошей нахапали
При ганебній владі,
Легко роблять
з потаскушки
Зірку на естраді.
То нічого, що у неї
Лапи, як у гуски
І фігурка кривобока,
Як у трясогузки.
То нічого, що у неї
Стегна і коліна
Мов сокирою тупою
Зроблені з поліна.
То нічого, що у неї
Голос, як у жаби,
Головне, щоб був характер
Справжньої нахаби.
Лим пекельний сіро-бурий
Огортає зірку,
Ніби палять кругом неї
Кізяки чи сірку.
Як спускається зі сцени,
Бігає проходом,
Кабель тягнеться за нею,
Як за луноходом.
Розкуйовдивши волосся,
Щось дурне патяка,
Ніби вискочила з пекла
Відьма чи чортяка...
Найспівучіша у світі
Україно-мати,
Доки будеш біснуватих
Упускать до хати?
Це ж "мистецтво" не заморське,
Не заокеанське,
А дикунське, кочівницьке
Камлання шаманське,
Що з чужинського болота
Вилізло на сушу,
Щоб убити нашу пісню
І народну душу.