Коли пише чи говорить
Видатна людина,
То у неї кожне слово -
Дорога перлина.
Такі люди в світ приходять
Не часто й не густо,
їх історія шанує,
Вони - златоусти.
Сам Сократ, мудрець великий,
Не писав нічого.
Записали вірні учні -
Хто що чув від нього.
А коли мудрець потрапив
У жахливу скруту,
Від учення не відрікся
І прийняв отруту.
Жив достойно муж великий
І загинув славно.
А тепер про те згадаєм,
Що стряслось недавно.
Мав Данилович, наш гетьман,
Хлопця-охоронця,
Що завжди до нього тягся,
Як трава до сонця.
На парадах і в нарядах
Він спинавсь на плечі,
Щоб почути і збагнути
Президентські речі.
Так хлопчину чарувало
Президентське слово,
Що фізично розвивало
Й навіть розумово.
І осяяла ідея
Молоду голівку
Мудрі речі президентські
Записать на плівку.
Він кишеньку потайненьку
Вшив у гімнастерці,
Щоб тримати ту касетку
При своєму серці.
Мав він доступ до найвищих
Тайних кабінетів.
Там від нього, охоронця,
Не було секретів.
Приладнав він мікрофончик
В кріслі чи в дивані -
Хай коробочка фіксує
Мислі незрівнянні.
Вів розмови Данилович,
Збори чи нараду,
А тим часом коробочка
Крутилася ззаду.
Вечорами і ночами,
У будні і в свята
Все писала, фіксувала
Коробочка клята.
Через місяць охоронець
Поїхав додому,
Щоб піднести подарунок
Батькові старому.
- Оце, тату, коробочка,
А на цій касеті
Розмовляє Данилович
В своїм кабінеті.
Зачиняйте, тату, вікна.
Двері - на замочок!
Умостились біля столу
Батько і синочок.
Син натиснув обережно
Кнопочку біленьку.
Зашипіла коробочка,
Крутить помаленьку.
Гудуть чиїсь голосочки
Якісь невеселі,
А Данилович гукає:
- Ви, бля, оборзєлі?!
- Не дай Боже, - шепче батько, -
Почує онучка...
А Данилович питає:
- Ну што ти, бля, сучка?
Син і батько заніміли,
Поблідли від страху,
А в коробочці заїло:
- Наху-наху-наху...
Не будемо розказувать,
Що сталося далі,
Бо то уже подробиці,
Відомі деталі.
Експертиза показала,
Що все це - підробка,
А хто вірить у ці штучки,
Той дурний, як пробка.
І давайте більш не будем
Згадувать Сократа.
Куди йому, нещасному,
До нашого брата?
Він же міг би заявити
Одверто і строго,
Що ніколи і нікому
Не казав нічого,
Що Платони й Ксенофонти
Його оббрехали, -
І ми б з вами про Сократа
Нічого не знали,
І не тямили б нічого
В етиках-культурах.
Спали б собі у печерах
На ведмежих шкурах.