Є у мене молодший брат. Двоюрідний, але його часто привозили до нас, а то і надовго залишали жити, так що спілкувалися ми чимало. Природно, грали по малолітству у всяку нісенітницю. Наприклад, в лицарський турнір.
 

Одягали на голови каструлі замість шоломів, в руки брали палиці і кришки від тих же каструль і лупцювали одне одного, тільки дзвін стояв...

 
Одного разу, коли ми вже були дорослими мужиками, дзвонить мені брат по телефону, сумний такий. Я, мовляв, тут поруч опинився і зараз зайду - настрій паршиве, негаразди різні, загалом, поспілкуватися хочеться.

 
Знаючи, що він з'явиться буквально у найближчі хвилини три, починаю швиденько придумувати, як би це мені йому одразу ж і різко настрій підняти. І додумую: дістаю каструлю, надягаю собі на розумну голову, в руку беру кришку, в іншу - якусь палицю. Ось зараз він увійде, раптом побачить мене в такому безглуздому вбранні, згадає наше дитинство, "лицарські турніри", посміємося - тут йому й полегшає.

 
І ось лунає дзвінок. Відкриваю двері навстіж - рот до вух, на довбешці каструля, в руках кришка і палиця. А це сусідка, за сіллю прийшла...