Давненько вже не бачила
Синка свого мати, -
З того часу, як обрали
Його в депутати.
Лиш. по радіо чувала
Його голосочок.
Як сердечно піклувався
Про народ синочок!
Ну так уже побивався,
Так гарно балакав,
Що аж носом підшморгував,
Замало не плакав.
Та й подумала старенька,
Сидячи в куточку:
- Це ж узавтра сорок років
Сповниться синочку,
А від нього - ні словечка,
Мабуть, несвободний.
Як же там він поживає,
Страждалець народний?
Взяла мати кошолочку
Свою невеличку,
Подибала на станцію,
Сіла в електричку
І тримала кошолочку
Мало не зубами:
Везла сину картопельку
Й торбинку з грибами.
Поблукавши по столиці
Години чотири,
Знайшла таки рідненького,
Дійшла до квартири.
Надавила на кнопочку,

Задзенькав дзвіночок
І з'явився на порозі
Коханий синочок.
Поправляє окуляри,
Дивиться химерно.
— Ви, гражданочка, ошиблись 
Етажом, навєрно...
— Ти смієшся чи жартуєш? -
Розгубилась мати.
— А що ж ви так нарядились,
— Що вас не пізнати? -
У приймальні на вішалці -
Наче на вітрині:
Шуби, куртки та дублянки
Чорні, жовті, сині.
За прозорими дверима
Тісними рядами
Сидять ситі, гордовиті
Мужчини і дами.
Нахилився син до мами,
Погладив по спині.
— У чому це ваша куртка?
У крейді чи в глині?
— Та яка ж це, сину, куртка,
Як це кацавейка.
У пожарника купила,
В кривого Омелька.
її вішати не треба,
Бо то лишній клопіт.
Цупка така, що поставиш
Та й стоїть, як чобіт.
— А як це ви узулися?
Що це за резина?
Ні підметок, ні підборів,
Наче у грузина...
— Та це сусід знайшов якось
Камеру у клуні,
Дістав клею та й, спасибі,
Зробив мені чуні.
Прости, синку, що у мене
Наряд нехороший.
Давно живу без пенсії,
Не приносять грошей...
Син бурмоче: - Та ви ж знали
В мене день рождєння,
А ви отак явилися
Без предупреждєння. -
Мати тягне із кошолки
Торбинку з грибами.
— Оце ж тобі подарунок,
Гостинець від мами.
Прости мені, голубчику,
Така в тебе мати,
Що ти її соромишся
Гостям показати.
А то ж, либонь, такі самі,
Як ти, депутати.
Я ж із ними не збираюсь
В чунях танцювати.

Ото ж такі красавчики
І такі красуні
Одягли нас в кацавейки
І взули у чуні.
Звели, синку, щоб на кухні
Дали мені чаю.
Я трішечки відпочину
Та й пошкандибаю.
Нехай собі веселяться
Гості благородні
Та нікому хай не брешуть,
Що вони народні.