В одному селі, ще в 90-ті, після розвалу всього чого тільки можна, місцевим мужикам дали землю у власність, все одно бур'яном поросла. Мужики були непитущі, працьовиті. Стали орати, сіяти, збирати урожай, загалом, життя у них стало налагоджуватися.

Тут з'являється один тип із Москви, нахабний, слизький, хитрожопий. І починає з паперами крутити-вертіти. З начальством районним злигався. Хоче землю в мужиків відібрати, на себе оформити, а сільських найманими до себе взяти за копійки працювати. З мужиками навіть розмовляти не збирається, мовляв, вони нічого тут не вирішують, чого скажуть, те й будуть робити. Контору собі почав будувати цегельну, стіни першого поверху вже підняв.
 

Сільським, природно, на дядька за копійки наймитувати не хочеться. А що робити? Вирішили налякати, типу, ти нас краще не чіпай, ми за свою землю горло кому хочеш порвемо. Вали краще звідси, попереджати більше не будемо. А його хіба цим візьмеш. Він їм у відповідь щось на кшталт: «Ви колгоспники, як корови, тільки на вигляд небезпечні». Поскалився і поїхав. А лякати мужикам крім слів було дійсно нічим, рушниці навіть ні в кого не було. А тут, мінімум, щоб з гарантією, десяток Калашнікових потрібен. Подумали мужики, подумали і поїхали на полігон.

За три мішки картоплі, в ті не дуже ситі часи, дали їм назбирати два відра стріляних куль і мішок гільз. Вибоїни від куль, на стінах, що будується, контори, наколупали молотком. А самі кулі насипали вздовж, а в метрах п'ятнадцяти, порозкидали гільзи. Приїхав цей хапуга до своєї контори, вийшов з машини. А стіни зрешетили в друзки, колом стріляні гільзи і череп з кістками намальований. Шугонув він по повній, без усяких знижок. Тому як ломанувся з села навпростець - через березовий молодняк. Бампер і дзеркала там залишив, зате в селі більше не з'являвся.